41. ЧАСТИНИ МОВИ. ПРИНЦИПИ РОЗПОДІЛУ СЛІВ МІЖ ЧАСТИНАМИ МОВИ.
Частини мови – великі за обсягом класи слів, об’єднаних спільністю загального значення і його формальних показників. В основу розподілу слів за частинами мови покладено такі принципи: 1. Семантичний (лексичний) – критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як наприклад, предметність, дія, якість, тощо. 2. Морфологічний , що визначає своєрідність граматичної форми слова - його граматичні категорії, фаматичні значення. 3. Синтаксичний передбачає враховувати здатність слів виступати членами речень. На основі синтаксичного принципу частини мови поділяються на самостійні і службові. До самостійних належить іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, що виступають завжди членами речення. До службових зараховують прийменник, сполучник і частку, що служать для вираження синтаксичних відношень між членами речення чи частинами складних речень. 4. Словотвірний (як допоміжний, оскільки він стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення у характерних для окремих частин мови словотворчих афіксах.
42. ВИДИ СИНТАКСИЧНИХ ЗВЯЗКІВ
Основними типами є: 1) Сурядний.Між компонентами мовного ланцюга існують рівноправні грам. відношення. Ці компоненти можна поміняти містами без зміни смислу або поставити між ними сурядний сполучник. Виконують однакову функцію. Може бути відкритим, якщо мовний ланцюг можна продовжити. 2) Підрядний. Нерівноправні синт.відношення, коли один елемент є головним (стрижневим), а інший – залежним. Завжди ієрархічні. Види підрядного зв’язку: 1) Узгодження – стрижневе слово уподібнює собі залежне в усіх спільних для них грам. категоріях. Може бути повним (здібний учень), неповним (сині птахи), порушеним (наша лікар). 2) Керування – стрижневе слово вимагає від залежного певної грам.форми (читання книг). Буває прийменниковим і безпр. Сильним (залежне слово необхідно) і слабким (може бути без залежного, приїхати потягом). 3) Прилягання – залежне слово пов’язане з головним тільки семантично, тому що залежне слово є незмінюваним (бажано вчитися). 4) Замикання – службове слово семант.пов’язане з гол., але стоїть перед залежним, об’єднуючи слова у словосполучення. 5) Ізафет – конструкція з 2 іменників, I з яких є означенням, але показник залежності знаходиться в II гол.слові. 6) Інкорпорація
43. СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ.
Словосполучення – поєднання 2 або більше повнозначних слів, між якими існує підрядний зв’язок. Деякі мовознавці вважають словосполученнями будь-які пари слів, у тому числі й із сурядним зв’язком. Словосполучення, подібно до слова, виконує номінативну функцію, але є структурно-складною одиницею і звужує обсяг поняття. Можуть бути простими (з яких не можна вилучити жодного компоненту) - чорний кіт і складними (містять факультативні компоненти) – голосно співати арію князя Ігоря. Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, розрізняють: іменникові, дієслівні, прислівникові. Види синтаксичного зв’язку у словосполученні: узгодження (залежні слова знаходяться в тому ж роді, числі й відмінку, що й головне слово), управління (залежні слова приймають ту ж форму, яку диктує головне слово) і примикання (залежне слово виявляє свою залежність від головного слова тільки лексичним значенням).
44. РЕЧЕННЯ, ЙОГО ОЗНАКИ
Речення – побудована за нормами певної мови цілісна одиниця мовлення, яка є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Основні ознаки речення: 1) Комунікативність. Передає комунікативний намір мовця, мету про щось повідомити інших/отримати інформацію; конкретний зміст у логічно зрозумілих формах. 2) Предикативність. Співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Оформлює мовний ланцюжок, як речення. 3) Модальність. Вираження мовцем його ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Залежно від мети: розповідні, питальні й спонукальні. За ...
